КОГО ЗАХИЩАЄ  НИНІШНІЙ ЗАКОН,

або

ЧИ  ЗНАЙДЕ  СПРАВЕДЛИВІСТЬ  В  СУДАХ  УКРАЇНИ  ЇЇ

ПЕРЕСІЧНА ГРОМАДЯНКА  ГАЛИНА  ВАСИЛІВНА?

Все почалось з несподіванки.

Ще в липні 2000 року шахраї, підробивши документи, без відома власниці, за смішну ціну - 10 тисяч умовних одиниць, продали трикімнатну квартиру на проспекті Перемоги поряд з метро “Політехнічний інститут”. Дізнавшись про це господарка квартири хутчіш звернулась до міліції, а потім і до суду.

Вважаючи себе ошуканою ця жіночка, назвемо її Галина Василівна, сподівалась на швидке та законне вирішення справи, оскільки факт шахрайства був очевидним і угода купівлі-продажу квартири, як укладена з застосуванням обману, мала бути визнана недійсною. Також треба було визнати фальшивими і доручення на право продажу цієї квартири, оскільки Галина Василівна таких доручень нікому не давала.

 Впевненості Галині Василівні додавало і те, що криміналістична експертиза підписів на цих дорученнях та в книгах нотаріуса дала однозначний висновок - Галина Василівна в цих документах свої підписи не ставила. Вони підроблені.

 Так в чому ж проблема, вигукне нетерплячий читач, справа ясна як білий день.

 Це для Вас, шановний, так все ясно. Але не для суддів Оболонського районного суду міста Києва.

 Ви будете сміятись, але всього півтора року знадобилось суду під головуванням судді Бистрик Г.М., для того, щоб прийняти справедливе в цілому рішення по цій справі на користь позивачки.

Але за скаргою протилежної сторони-покупця Апеляційним судом воно було скасоване, оскільки мало суттєвий недолік в застосуванні матеріального права - не вирішено, хто ж поверне гроші покупцеві.

І на початку 2002 року за справу взялась суддя ГРИМИЧ М.К.

В ухвалі Апеляційного суду про скасування першого рішення було чітко вказано, в чому його недолік.

І раптом, як грім з ясного неба по результатам нового розгляду, що тягнувся ще сім місяців, рішення прийняте діаметрально протилежне - виселити Галину Василівну просто неба, а всі укладені угоди визнати законними. Хоча в суді досліджувались ті ж докази, що і при першому розгляді.

Галина Василівна з потерпілої сторони стала вже обвинуваченою в недбалому відношенні до складання оспорених документів. І суд вирішив зобов’язати її звільнити продану квартиру. Суддя ГРИМИЧ не вказала у своєму рішенні, куди має виселитись людина, яка все життя прожила в цій квартирі, успадкованій від батьків і яка не має іншого житла, не має роботи, з букетом хвороб.

Можна тільки сподіватись, що всьому виною поспішність судді - рішення винесене 29 грудня 2002 року – такий собі новорічний подаруночок Галині Василівні. А крім того суддя ГРИМИЧ через декілька днів стала працювати в іншому суді столиці.

 І тут ми підходимо до того очевидного беззаконня, яке освячене нині діючим цивільним процесом і яким скористались судді.

В своєму явно незаконному рішенні суддя ГРИМИЧ, знаючи про слабке здоров'я Галини Василівни та її вкрай скрутне матеріальне становище, абсолютно безпідставно стягує з потерпілої державне мито в розмірі......537 гривень – це відповідний відсоток вартості проданої квартири. Як кажуть в народі - за моє жито мене й побито.

Суддя наче не бачила, що ця сума вже внесена на користь держави покупцем. Крім того Галина Василівна визнана потерпілою від шахрайства по кримінальній справі і за законом звільнена від сплати державного мита, про що також суддя не могла не знати.

Замість новорічних та різдвяних свят складала Галина Василівна апеляційну скаргу.

І тут черговий подарунок суддів.

 Отримавши апеляційну скаргу Галини Василівни на це незаконне рішення суддя БІЛИЧ І.М. залишила її без руху, зажадавши, щоб Галина Василівна спочатку внесла цю суму в дохід держави.

А коли Галина Василівна оскаржила явно незаконну ухвалу судді БІЛИЧ, остання і цю скаргу залишила без руху як таку, що не підлягає оскарженню! І це при тому, що саме рішення суду про стягнення такої суми не вступило в законну силу, саме воно оскаржується і не підлягає виконанню.

Вже не говорячи про те, що в усякому разі при подачі апеляційної скарги сплачується лише 50 % суми, сплаченої при подачі позову. А суддя зажадала сплатити повністю. Цілий букет порушень діючого законодавства, про це прямо заявлено судді БІЛИЧ, але людина позбавлена можливості довести це в суді, оскільки такі ухвали, як послалась суддя БІЛИЧ., оскарженню не підлягають.

 Уявляєте, шановний читачу, становище обездоленої жіночки!

 Або заплати шалену для потерпілої суму, або через декілька днів, які надала суддя БІЛИЧ для усунення цього так званого” недоліку”, штучно створеного самими ж суддями, незаконне рішення вступить в законну силу і Галина Василівна позбудеться свого житла і опиниться просто неба.

 І це при тому, що якраз в цей час Галина Василівна зламала ногу, звертається з заявою до судді і просить, враховуючи її стан здоров'я та скрутне матеріальне становище, відстрочити цей платіж. Але маючи всі законні підстави і можливості це зробити, суддя БІЛИЧ з незрозумілою послідовністю штовхає потерпілу до краху, відмовляючи їй навіть в цьому.

 Чи схоже це на правосуддя, шановний читачу?

Питання риторичне.

Очевидно, що нічого спільного з захистом законних прав та інтересів громадян такі послідовні дії декількох суддів одного й того ж суду не мають.

На високому професійному рівні, з глибоким знанням діючого процесуального законодавства судді ввігнали потерпілу в глухий кут. Ще крок і Галина Василівна поповнить густі ряди столичних бомжів.

Мимоволі виникає питання, чи стоїть такий закон на захисті інтересів простої людини, чи він допомагає лише товстому гаманцю.

 І тільки завдяки неймовірним зусиллям Галини Василівни, яку вже декілька років підтримують в її нерівній боротьбі добрі та небайдужі до чужого горя люди, їй якимось чудом в лічені дні вдалось запозичити ці гроші, що по-грабіжницьки зажадав суд, внести їх в казну, завдяки чому справа в решті решт попала до Апеляційного суду.

 Не марно ж судді ГРИМИЧ та БІЛИЧ ставили такі непереборні перешкоди в оскарженні незаконного рішення, вони розуміли, що воно не витримає критики суду другої інстанції. Так і вийшло.

 Як тільки справа надійшла до Апеляційного суду, незаконні рішення цих суддів були скасовані, а гроші повернуті.

 Трохи прорахувались оболонські судді, не сподівались, що і в такий жорстокий час існують поняття про порядність та взаємовиручку і існують люди, що притримуються цих принципів.

 Але чи може радіти Галина Василівна, чи торжествує в її справі справедливість?

 Справа втретє розглядається в тому ж Оболонському районному суді столиці. За вікном 2004 рік. А ви пам’ятаєте, що все почалось ще в 2000 році.

 Дай Боже Галині Василівні здоров'я, щоб ще за життя знову відчути себе господинею в своїй квартирі, а не кандидатом на виселення в безвість!

 А суддям нашої держави відчуття великої відповідальності за людські долі, що повсякденно довіряє їм його Величність Закон, хай і такий недосконалий.

ВІТАЛІЙ Чорноног - експерт-консультант Громадської приймальні ВГО "Товариство Українських Офіцерів"