За півтора роки, на будівництво військового ліцею в Батурині, пожертви від 1 гривні до 70 тисяч гривень зробили солдати і матроси, сержанти і старшини, офіцери і генерали, працівники ЗС України, школи-інтернати, ветерани праці і війни, пенсіонери, священики і небайдужі люди, що в сумі склалося у 220 тисяч гривень.
Жодної гривні від «українських міліонерів», від українського уряду, від кандидатів у президенти України в освітній фонд ім. Ярослава Мудрого «Для будівництва військового ліцею в м. Батурині» - не надійшло.

Чекав з нетерпінням відпустки. Київ набрид своєю масштабністю, продажністю, дорожнечею і політичною тріскотнею. Добравшись бездоріжжям «Київ-Чоп» до батьківської оселі, знайшов спокій на декілька днів, поки мама не попросила з'їздити в районний центр смт. Гощу і переписати земельний пай батька, який помер два роки тому, на меншого брата.
Відстань від села Башино до села Симонів мене вразила настільки, що Київ у порівнянні знову став зразковою столицею серед столиць Європи і пострадянських країн. Колись унікальної краси місцевість, де розкинувся дитячий табір Агатівка, була розбита гусеницями тракторів і завалена сміттям, в якому рилися напівздичавілі собаки і кружляло гайвороння.
Вистоявши в черзі декілька годин до державного нотаріуса (між іншим одного на весь район), необхідно було за переоформлення заплатити 350 гривень в Ощадному банку на другому кінці районного центру.
І тут жаліючи себе і свою 85-річну маму, я «згадав» про державне, про обласне і районне керівництво. А так як ще потрібно було бігти у земельні ресурси, а потім у районну державну адміністрацію, щоб поставити печатку, нічого не залишалося як згадати лейтенантські роки і гребти у 30-ти градусну жару під гору на отой другий кінець районного центру. Не встиг. Не ті вже роки бігати 2-ох кілометрові кроси.
Щоб вбити час своєї відпустки у час обідньої перерви державних службовців, вирішив зайти у супермаркет (все думаю, як українець, що таке «маркет» та ще й «супер»). Ціни такі ж як у Києві. Запитав, чи є рівненські цукерки? На мене продавці подивилися як на мешканця з іншої планети. Все зрозуміло. Цукерки не для своїх, а за кордон.
Вийшов на площу. Напроти районної адміністрації самотньо маячів кольору грязі намет, у якому скучно позіхала жіночка. Підійшов. Привітався. Вона мені зразу сунула в руки чи то газетку, чи то бойовий листок без вихідних даних «Здорова нація» з портретом аля-Беніто - Арсенія Яценюка.
Почав читати: «...Якість радянської медицини й системи освіти перевершувала стандарти найрозвиненіших країн світу. Сьогодні всього цього в нас немає». Гарні слова. Але пригадалося, що з 12 листопада 2008 року по 20 лютого 2009 року з 29-ти робочих днів пан Арсеній був на роботі у Верховній Раді аж 7 разів. Розумію. Не панська це справа працювати.
Задав собі запитання: - Хто заважав йому писати закони про українську медицину? Відповідь не знайшов. Запитую у жіночки, а як по батькові Арсенія Яценюка?
Зніяковіло посміхнулась: - А я що знаю?
-А який сімейний стан, статки? А як би за нього проголосували соціальні прошарки населення районного центру?
За декілька хвилин, я відповів жіночці-агітатору на всі поставлені запитання і безкоштовно намалював діаграму соціологічних опитувань серед різних прошарків населення району. І знову подумалося:
- Ах Арсенію Петровичу, Арсенію Петровичу! Навіщо вам оці ляльководи - політтехнологи з Москви? Маючи вищу політичну освіту, я зміг би на вас попрацювати безкоштовно, якби знав, що в Гощі замість одного державного нотаріуса буде три, що не будуть у заповідну зону звозити сміття з усього району, що пай можна буде оформити за ЗО хвилин і рядом буде філія Ощадбанку, що на кінець у моє рідне село Угольці зроблять дорогу. А гроші, які ви виплачуєте оцім ляльководам з Росії, підуть на будівництво військового ліцею у Батурині для 1500 обездолених дітей-сиріт. Повторюю. Попрацював би безкоштовно!!"! Я набрався терпіння, і прочитав вашу агітаційну листівку. Знаєте Арсенію, чому ганебно програла збірна України, збірній Туреччини? Відповідаю. Тому, що грали заробітчани, а не патріоти своєї держави. Так от, у вашій листівці ляльководи з Москви, ці слова не вживають. Рекомендую вам почитати мою статтю « В черговий раз - Україну не Росію» розміщену на сайті www//tuo.org.ua. І хай вони (ляльководи) не пишуть про українську армію, як озброєний народ. Це в Росії озброєний народ, а у нас легітимні організовані збройні формування держави, що утримуються за рахунок державних податків для ведення збройної боротьби на всіх рівнях та у всіх формах або підготовки до неї.
Все ж таки в другій половині дня під вечір, земельний пай я переписав. Думав що тепер відпочину, побуду з матір'ю, почитаю вибрані твори Олександра Довженка. Але знову постало питання, де підстригтися і помитися? Прийшлося їхати до Рівного.
Щоб проїхати в автобусі відстань у 5 кілометрів від села Угольці до села Бугрина, можна лишитися не тільки передніх, а і кутніх зубів. Радує те, що азербайджанці почали будувати завод по виготовленню напівфабрикатів. У своїх розуму не вистачає, або шукай причину в іншому. По дорозі куди не глянь біг та ще й борди.
Сергій Тигіпко: - «Треба зламати систему!»
Яку систему? Якщо державну систему, то основною складовою системи є народ. Народ зламати, для чого?! В чому його провина?
Анатолій Гриценко: - «Самий прохідний серед непрохідних». Браво, полковнику в запасі! Але погляд який! Як завжди насуплений, нічого не виражає і не вражає.
Від села Бабино до села Біла Криниця я почав пригадувати першу п'ятірку «Нашої України-Народної самооборони». Згадав: Луценко, Кириленко, Яценюк, Гриценко, Катеринчук. Боже! Як вони носилися Україною презентуючи передвиборчу програму «Для людей, а не політиків».
Пробіглися і запам'яталися тим, що всі, майже всі, зрадили чинного Президента і Верховного Головнокомандувача ЗС України. І не тільки зрадили. Один з них, вже рекомендує чинному Президенту України сушити сухарі. Інший, піти у відставку. Третій, бігає як комаха по гребінцю. Не дочекаєтесь! Ви можете не поважати певну особу, але поважати Президента України - зобов'язані!!! Ну, чотирьом, які не знають що таке офіцерська честь, як говорять сусідні брати «простительно», але ж ви полковник, хоч і в запасі, екс-Міністр оборони, вибачте - «непростительно». Нагадаю вам, Анатолію Степановичу, ваше інтерв'ю газеті "Чернігівські новини сім днів":
- Согласитесь ли Вьі сойти с дистанции в поддержку «меньшего из зол» или будете идти до конца?
- Я не сходил с дистанции. Я не буду никому подыгрывать. Наверное, вы меня мало знаєте. А когда узнаєте ближе, то поймете: слово Гриценко «да» означает «да», слово «нет» означает «нет»!.(№17 від 29 квітня 2009 року). Так чому ви «кинули» Президента? Так, чому я знову, повинен вам і тільки вам довіряти? Не переконали.
Проїхали Білу Криницю. Не повірив:
« вони балакають Вона - працює»,
« вони блокують Вона - працює»,
« вони їдять Вона - працює»,
« вони сплять Вона - працює»!!!

Шановна Юля Володимирівни! Я завжди був закоханий у Вас. Пожалійте себе. Поїжте і поспіть трішки, і може нарешті з’явиться результат вашої праці!
Біля магазину «Бурштин», рекламний щит: «Україна вітає Московського патріарха!». Сила. Мені особисто по цимбалам його приїзд в Україну. Тому (візьму цитату із своєї попередньої статті), що у Росії ніхто нікого не переконує, як потрібно любити свою Батьківщину - настільки висока самосвідомість всього народу. Чи не повинно бути прикладом для Вас, шановна Юлія Володимирівна, як працює Володимир Путін, його благословення і фінансова підтримка російських байкерів «Ночные волки» до Севастополя, які провели там про кремлівську агітацію з православним ухилом? А Ви, так і не змогли знайти у державному бюджеті жодної копійки, для будівництва військового ліцею у гетьманській столиці - Батурині.
Росія у моєму сьогоднішньому розумінні, це триголовий орел -Мєдвєдєв, Кирил, Путін. Сильний орел, який весь час кружляє над своєю жертвою - українським тризубом.
Маршрутка їхала далі. Але коли на вулиці Степана Бандери, я побачив напроти рекламного щита Народного Руху України, напроти слів Б.Тарасюка: « Двадцять років тримаємо слово!», рекламний щит ОНАНІЙ: «Вибираємо президента з 25-ти років!», ледве не випав через кватирку на бруківку. Опускаю ОНАНІЯ, і звертаюся до лідера НРУ: - Відпустіть слово, не тримайте його у клітці партії, або в собі! Відпустіть і хай воно летить піснею, віршем, оповіданням, прозою в школи міст Луганська, Донецька, Житомира, Севастополя і відроджує в головах українців історичну пам'ять, гартує національну свідомість і гордість в серцях, що я є Українець!
Під вечір я повернувся до своєї мами, у своє рідне село, яке зустрічало розваленими корівниками, зниклим з лиця землі клубом, розбитою дорогою і красивою природою, яку ще не встигли зачепити новітні зайди. І подумалося, і згадався мені рекламний щит Анатолія Гриценка з трьома зірками та словом «порядок» рекламного агентства «Десятка». Якщо по його баченню Україна не для українців, то для кого? Якщо українські патріоти хочуть навести порядок, мати сильні Збройні Сили, які спроможні були б відбити зовнішню агресію, а їх називають фашистами і людиноненависниками, то для кого ця держава? А якщо не дай бог завтра заграє сурма, то хто з цих політиків, яких я назвав, стане на правий фланг і поведе війська з гаслом: «За Велику, Суверенну, Незалежну Україну!»? Чи поведе, чи не злякається, якщо саме в цих військах через обмежене фінансування, організація бойової підготовки військових частин у переважній більшості організована в пунктах постійної дислокації і дає можливість тільки підтримувати навченість особового складу.
Так, як же можна, шановна Юля Володимирівна, день і ніч працювати, щоб довести до такого стану Збройні сили України? Ви як Прем'єр-міністр не задумувалися, чому Президент Росії не так давно відвідував Південну Осетію? Відповідаю. Для розміщення в абхазькому Гудауті воєнної авіації, майже на південних кордонах України. А що наша авіація? Фінансування Повітряних Сил ЗС України дозволяє зосередити їх тільки! на підтриманні справності існуючого парку озброєння і техніки.
Запитую вас, шановні кандидати в президенти, як військовий: - Хто з вас зробив заяву чи посварився пальчиком в сторону Росії? Відповідаю. Ніхто!!!, крім Валерії Новодворської (мовою оригіналу), «...Россия ведет активную подготовку в Крыму по расчленению Украины, примерно так, как она действовала в Южной Осетин и Абхазии... Но пока бодливой корове Бог рог не дает...».
Пригадується, коли наприкінці минулого року Міністр оборони України Юрій Єхануров під час роботи розширеної колегії Міністерства оборони озвучив рішення посилити угруповання ЗС України на східному і південно-східному напрямках, у певних політичних кругах України почалася істерика.
За великим рахунком, йшлося тільки про комплекси протиповітряної оборони, яких при всьому бажанні у наступальних діях не використаєш. Зрозуміло, що шмарклі комуністам і деяким регіоналам із-за їхньої депутатської недоторканості не витреш. Але уявіть собі на хвилиночку з автоматом в руках комуніста Голуба - головного редактора газети «Комунист». Це було б знущання над автоматом Калашникова. А потім, шановні панове пацифісти, чим же захищати наприклад південний напрямок - 27-ма бойовими кораблями ВМС України, половина з яких знаходиться на різній стадії ремонту, чи 12-ма протичовновими літаками чи вертольотами, які за своїми характеристиками не спроможні наносити удари по наземним цілям? А де наші крилаті ракети типу «Малахіт» чи «Терміт», які росіяни тягають по Севастополю «городу русской славьі», як по своєму рідному? А де наші важкі бомбардувальники ТУ-160 та ТУ-95МС, крилаті ракети повітряного базування великої дальності та їх обладнання? А де наш ракетний комплекс берегового базування «Сотка», який був розміщений поблизу мису Айя, що на околицях Балаклави, а також ракетний дивізіон селища Резервного, ракети якого могли легко перекрити Чорне море у 300 кілометрів? Продали! Знищили!
У той же час, шановні українські політики, як військовий нагадую вам, що тільки Чорноморський флот РФ у південному регіоні має 55 бойових кораблів, підводних човнів і катерів, окремий полк і окремий батальйон морської піхоти, берегову ракетну бригаду, два окремих морських авіаполки, один з них штурмовий, 130-135 бойових броньованих машин, до 22-ох ударних і розвідувальних літаків СУ-24М і СУ-24МР, до 3-ох одиниць АН-26 і до 12-и вертольотів Ка-27.
Для прикладу, наведу вам дані, що ракетна система «Базальт», яка розміщена на крейсері «Москва», а також ЗРК класу «Риф», спроможні уражати цілі по всій оперативній глибині побудови угруповань ЗС України. А де розміщена 58-а армія Сухопутних військ РФ? Нагадаю для вас, шановні кандидати в президенти України, біля наших кордонів! І має ця армія у розгорнутому стані 615 танків, більше 2000 БМП і БТР, 880 артилерійських систем (у тому числі 190 установок РСЗО типу «Град», не враховуючи більш потужніших «Ураган» і «Смерч»).
І якщо брати за великим рахунком, то вона (58-а армія) у півтора рази перевищує всі угруповання ЗС України. Не буду нагадувати вам, шановні і майбутні проводирі української нації, про угруповання ВПС РФ і де розміщені чотири російські повітряно - десантні дивізії. Єдине що, запитаю у вас, не дай бог! якщо заграє сурма, чи встигнуть злетіти ваші літаки? Приватні літаки. А тепер думайте, чи потрібно будувати військовий ліцей у Батурині, і чи потрібна нам сильна, боєздатна армія?
Біг-борди з вашими обличчями мене не переконали, тому, що хотів би як військовий такого Президента і Верховного Головнокомандувача, при якому Збройні Сили України були б зразковими по суті і за призначенням, а служба у них для українських юнаків була б насправді священним обов'язком, а відпустка моя - старшого офіцера - спокоєм, а не ґвалтуванням тіла і душі. Роки йдуть, і хотілося б пожити ще в багатій, рівній і сильній Україні. Пожити, а не виживати!
Р.S. За півтора роки, на будівництво військового ліцею в Батурині, пожертви від 1 гривні до 70 тисяч гривень зробили солдати і матроси, сержанти і старшини, офіцери і генерали, працівники ЗС України, школи-інтернати, ветерани праці і війни, пенсіонери, священики і небайдужі люди, що в сумі склалося у 220 тисяч гривень.
Жодної гривні від «українських міліонерів», від українського уряду, від кандидатів у президенти України в освітній фонд ім. Ярослава Мудрого «Для будівництва військового ліцею в м. Батурині» - не надійшло.
Хочу закінчити свої роздуми під час відпустки словами Олександра Довженка з кіноповісті «Україна у вогні». «...Ти виріс мужнім і добрим від природи, що в українців м'яка і добра, ти був увесь у праці творчій, і вся земля твоя, твої неосяжні поля уже почали співати пісню твоєму натхненню, і твої старі батьки раділи, дивлячись на теє, і молоділи душею.
Років через п'ятнадцять, у розквіті віку твого, ти невпізнанно перетворив би свою землю. Ти посадив би сто мільйонів фруктових дерев на Україні, ти змінив би її пейзаж і навіть клімат і жив би в саду своєму, оспіваний своїми поетами, прославлений своїми митцями.
І я, митець твій, що поставив метою свого життя звеличування твого імені і твоєї епохи, вмер би, щасливий твоїм щастям та щастям і красою дітей твоїх і твоїх братів...».
Переступив поріг батьківської хати. Назустріч кинулася мати: - Сину, невже війна?
- Що трапилося мамо?
- Ющенко посварився з Мєдвєдєвим!
Вийшов на подвір’я, подивився на Чумацький Шлях. Ракети в небі не літають. Боже, яка красота!!!
- Заспокойтеся мамо, хай Ваше серце не болить. Завтра помиряться. Вони помиряться, а у Вас серце одне, як і одна для нас Україна, яку ми будемо боронити! Ми - не вони!!!
Р.S.S. Дехто із західних стратегів застерігає керівництво НАТО, бути обережним, щоб не дай бог, не зачепити імперські амбіції Росії стосовно України та Грузії. Не Росія нас здає. Ні. Нас здає Росії Захід, який все більше дозволяє їй здійснювати заходи політичного, економічного та інформаційного тиску з метою повернення України до сфери свого переважаючого впливу. Орел кружляє над тризубом і вичікує...

Анатолій Грищук, капітан 1 рангу