Довготривала військова реформа та недосконала система соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей призвели до такого явища, як фемінізація Збройних Сил України.

На сучасному етапі чисельність жінок, які працюють або проходять службу в Збройних Силах України, складає біля 77 тис, біля 19 тис. – офіцери, прапорщики військовослужбовці по контракту та курсанти вищих навчальних закладів. По відгукам їх командирів саме вони найбільш старанно виконують свої службові обов’язки.

В засобах масової інформації образ жінки-військовослужбовця найчастіше всього репрезентується як образ жінки , яка цілком позбавлена жіночої привабливості та фемінних якостей характеру. Цей стереотип прийшов у нашу свідомість із голлівудських фільмів «Солдат Джейн» та

«Рядова Бенджамін». Найбільш яскравим прикладом, який ретранслюється нам телебаченням та пресою, є постать рядової Надії Савченко, яка виконувала миротворчу діяльність в іракському місті Ель-Сувейра. Ця мужня та хоробра жінка носила прізвисько «Куля», вона виконувала всі фізичні нормативи, збирала та розбирала зброю, вона була найкращим стрільцем свого військового підрозділу, витримувала суворі фізичні та психологічні навантаження, з якими іноді не могли впоратися чоловіки та терпіти не могла, коли її колеги пропонували їй допомогу та намагалися полегшити її роботу. Вона відмовлялася від порівнянь із «солдатом Джейн», хоча сама нещодавно повністю поголила голову. Сама Надія ідентифікує себе, із солдатом, а не із жінкою; «Армії потрібні кваліфіковані солдати, а не жінки».

У повсякденній свідомості українського населення образ Захисника Вітчизни виступає, як образ справжнього чоловіка у військовому камуфляжі із рушницею. Найчастіше всього жінки –військовослужбовці змальовуються як «амазонки в погонах». Образ жінки в погонах та зеленій уніформі розцінюється як дещо дивне, хоча вже давно звичне явище для нашого суспільства

Таким чином, дуже важко бути власне жінкою у суворо регламентованому військовому середовищі, де домінують дисципліна, військова субординація та неписані правила поведінки, які змушують підкорятись старшому за військовим званням, де панують уніфіковані зразки поведінки та єдина форма одягу. Індивідуальність, стиль та унікальність жіночої суті майже не враховуються. Тривале перебування жінок під авторитарним стилем керівництва у військовій структурі чинять негативний вплив на особисте життя жінок - серед жінок-військовослужбовців багато розлучених та самотніх. Це обумовлюється їх підвищеними вимогами до дисципліни та порядку та відсутністю вільного часу, недостатньою увагою до дітей. Соціологічні дослідження автора статті свідчать про незадоволеність жінок-військовослужбовців особистим життям.

Існує багато поглядів на те чи повинна жінка служити в армії. Переважна більшість вважає жінку-військовослужбовця протиприродним явищем. Але на сучасному етапі існує думка, що гендерний баланс в армії – це гарантія безпеки у суспільстві. І перший і другий погляди є суперечливі і повинні взаємодоповнювати один одного.

У процесі проведення досліджень по виявленню професійно-важливих психологічних якостей у жінок-військовослужбовців стало зрозумілим, що жінки-військовослужбовці та офіцери-керівники висловлюють однакові судження з приводу особистих якостей, якими необхідно володіти жінкам для успішної професійної діяльності: працелюбність, професіоналізм,порядність, дисциплінованість.

За матеріалами російських видань, командири та начальники вважають, що жінки-військовослужбовці можуть успішно адаптуватися на таких штатних посадах;

- у медичній службі -35%
- у якості спеціалістів засобів зв’язку та радіотехнічного забезпечення – 35%;
- у військово-педагогічній та військово-дослідницькій сфері – 15%;
- у сфері виховання жінок-військовослужбовців – 4%;
- в управлінській (командній) – 1%;
- у якості членів екіпажів бойових розрахунків літаків, гелікоптерів – 1%.

Командний склад української армії відзначає, що жінки – військовослужбовці є більш відповідальними та старанними, ніж їх колеги-чоловіки.

Проте, говорячи про соціальний портрет української жінки-військовослужбовця треба говорити про те, що перед нею стоять ті ж самі проблеми, що і перед жінкою у цивільному житті: виховання дітей, низький рівень соціального захисту та грошових виплат, недосконала нормативна база тощо.

Демократизація української армії викликала потребу досконального вивчення проблем-жінок-військовослужбовців. В зарубіжних країнах жінки-військовослужбовці мають рівні із чоловіками можливості кар'єрного зростання та пишаються тим, що вони служать в армії.

Будемо сподіватися на те, що доля жінок-військовослужбовців буде кращою та не треба забувати, що жінка завжди залишається жінкою, незалежно від її роду занять та професійної діяльності.

Аліна Солнишкіна
Викладач соціально-гуманітарного факультету Дніпропетровського національного університету м. Дніпропетровськ